Московським псам місце в кремлівській буді.

Депутата Російської держдума Костянтина Затуліна 5 червня не пустили на територію України, де він повинен був взяти участь у фестивалі "Велике російське слово".
"Мене не пускають. Зараз я знаходжуся на трапі літака, внизу знаходяться 11 осіб – всі співробітники прикордонної служби і СБУ. Вони відмовляються повідомити мені про обставини мого недопуску на територію України. Вони також вимагають, щоб я повернувся в літак", - розповів Затулін з місця подій.
Після півторагодинної запеклої дискусії з представниками української сторони Затуліну стало погано, ймовірно, із-за спеки. Його госпіталізували до сімферопольської лікарні. Він зазначив, що біля дверей його палати чатує охорона. "Ті ж самі прикордонники, які не випускали мене з літака" - бідкався українофоб.
Замміністра закордонних справ РФ Григорій Карасін, коментуючи даний інцидент, погрозливо заявив, що МЗС РФ розбирається з інцидентом. "У будь-якому випадку це не залишиться непоміченим і не пройде так просто. У нас заплановані консультації в Києві через два дні і на них все обговорюватиметься", - зазначив Карасін.
В'їзд в Україну для Затуліна був заборонений влітку 2008 року. Депутат став персона нон грата у зв'язку з висловлюваннями про статус Криму, який, на його думку, незаконно був переданий до складу України в 1954 році Хрущовим. Керівник прес-центру Служби безпеки України Марина Остапенко повідомила, що Затуліна не випустили з літака в аеропорту Сімферополя, оскільки до цих пір не знята заборона на його в'їзд в Україну, який введений був рік тому.
Нарешті, українська влада проявляє свій національний характер і вказує деяким північним волоцюгам, що Україна це не прохідний двір, а незалежна держава.

Наперсточники душ

Як і чим пояснити той факт, що з представниками системи, яка вчинила і відповідальна за народовбивство в роки московсько-більшовицького режиму, сьогодні засідають разом в міжнародних установах, ведуть переговори, братаються, навіть, ті у Ватикані і не тільки самі, - як це вимовно сказав кардинал Йосиф Сліпий на Світовому Соборі Єпископів в жовтні 1971-го року - "закривають очі на гори трупів і річки крови", що їх склав у жертві український нарід, але ради якоїсь "дипломатії" ще й іншим затуляють роти й замилюють очі.

Спільні ідеологічні пророки

Доповідь Патріарха Алексія II перед раввинами в Нью-Йорку 13 листопада 1991 року

Ваши пророки - наши пророки


"Дорогие братья, шолом вам во имя Бога любви и мира! Бога отцов наших, который явил Себя угоднику Своему Моисею в Купине неопалимой, в пламени горящего тернового куста, и сказал: "Я Бог отцов твоих, Бог Авраама, Бог Исаака, Бог Иакова". Он Сущий - Бог и Отец всех, а мы все братья, ибо мы все дети Ветхого завета его на Синае, который в Новом завете, как мы, христиане, верим, обновлен Христом. Эти два завета являются двумя ступенями одной в той же богочеловеческой религии, двумя моментами одного и того же богочеловеческого процесса. В этом процессе становления Завета Бога с человеком Израиль стал избранным народом Божиим, которому были вверены законы и пророки. И через него восприял Свое "человечество" от Пречистой Девы Марии воплотившийся Сын Божий. "Это кровное родство не прерывается и не прекращается и после Рождества Христова... И потому мы, христиане, должны чувствовать и переживать это родство как прикосновение к непостижимой тайне смотрения Божия". Очень хорошо это выразил выдающийся иерарх в богослов Русской православной церкви архиепископ Херсонский и Одесский Никанор (Бровкович) в проповеди, произнесенной в Одессе более чем сто лет назад.

Главная мысль этой проповеди - теснейшее родство между ветхозаветной и новозаветной религиями. Единение иудейства и христианства имеет реальную почву духовного и естественного родства и положительных религиозных интересов. Мы едины с иудеями, не отказываясь от христианства, не вопреки христианству, а во имя и в силу христианства, а иудеи едины с нами не вопреки иудейству, а во имя и в силу истинного иудейства. Мы потому отделены от иудеев, что мы еще "не вполне христиане", а иудеи потому отделяются от нас, что они "не вполне иудеи". Ибо полнота христианства обнимает собой и иудейство, а полнота иудейства есть христианство. В основе выступления архиепископа Никанора лежала идея взаимопонимания между Православной церковью и еврейством. Это стремление к сближению не было одиноко в нашей Церкви. Еще в 1861 г. епископ Нижегородский Хрисанф (Ретивцев) призвал Церковь содействовать прекращению враждебности, установить отношения диалога с евреями. В таком же духе обращался к евреям в начале нашего веха и архиепископ Николай (Зиоров). "Еврейский народ близок нам по вере. Ваш закон - это наш закон, ваши пророки - это наши пророки. Десять заповедей Моисея обязывают христиан, как и евреев. Мы желаем жить с вами всегда в мире и согласии, чтобы никаких недоразумений, вражды и ненависти не было между нами".

Исходя из таких вероучительных и богословских убеждений, иерархи, духовенство и богословы нашей Церкви решительно и открыто осуждали всякие проявления антисемитизма, вражду и погромы в отношении евреев. Так, осуждая погром 1903 года в Кишиневе, архиепископ Волынский Антоний (Храповицкий) публично заявлял: "Жестокие кишиневские убийцы должны знать, что они посмели пойти против Божественного Промысла, что они стали палачами народа, который возлюблен Богом".
Во время печально знаменитого суда над Бейлисом эксперты нашей Церкви - профессор Киевской духовной академии протоиерей Александр Глаголев и профессор Петербургской духовной академии Иван Троицкий - твердо защищали Бейлиса и решительно высказались против обвинений евреев в ритуальных убийствах. Очень много сделал для защиты евреев от антисемитских нападений со стороны крайних радикально-правых организаций митрополит Санкт-Петербургский Антоний (Валдковский). Мужественно защищали евреев от вражды и неправых обвинений со стороны антисемитских кругов многие другие наши иерархи и богословы: митрополит Макарий (Булгаков), епископ Гродненский Донат (Бабинский), епископ Виссарион (Нечаев), архиепископ Серапион (Мещеряков), архиепископ Макарий (Миролюбов)...

Отдельно надо сказать об участии в защите евреев против антисемитизма многих наших богословов и выдающихся религиозных мыслителей - например, Владимира Соловьева, Николая Бердяева, о. Сергия Булгакова. Соловьев считал защиту евреев, с христианской точки зрения, одной из важных задач своей жизни. Для него еврейский вопрос не есть вопрос о том, хороши или плохи евреи, а есть вопрос о том, хороши или плохи мы, христиане. Для налаживания христианского диалога много сделали наши знаменитые православные религиозные мыслители, евреи по происхождению, Семен Франк и Лев Шестов.

Однако не только знаменитые иерархи и богословы участвовали в этом благородном деле. Многие священники на местах активно защищали и спасали евреев от погромов и преследований. Во время второй мировой войны и нацистской оккупации духовенство и верующие нашей Церкви, рискуя своей жизнью, укрывали евреев. Классические примеры этого - мать Мария (Скобцова), священники Дмитрий Клепинин и Алексей Глаголев, многие другие, о подвигах которых, о жертвенном служении спасению их еврейских братьев и сестер следует всем нам знать. Армия нашей страны в борьбе с гитлеровской Германией ценою жизни почти 20 миллионов победила нацизм, освободила оккупированные немцами страны Европы и тем предотвратила "окончательное решение еврейского вопроса", запланированное и жестоко проводимое нацистами на этих территориях, спасла евреев от полного истребления. После второй мировой войны наша Церковь начала налаживать свои отношения, сотрудничество со всем христианским миром, со многими международными нехристианскими организациями и объединениями, в том числе и с еврейскими. Мы активно участвовали в деятельности Всемирного совета церквей, в частности, его комиссии "Церковь и еврейский народ", в работе международных конференций - в Москве были проведены две крупные международные конференции представителей христианских церквей и нехристианских мировых религий, где Русская православная церковь выступала с решительным осуждением милитаризма, расизма и антисемитизма. К сожалению, сегодня, в трудное для нашего общества время, антисемитские настроения в нашей жизни проявляются довольно часто. У этих настроений, распространенных среди крайних экстремистов, правых шовинистических групп, есть питательная среда: общий кризис, рост национального обособления... Задача Русской церкви помочь нашему народу победить зло обособления, этнической вражды, узкоэгоистического национал-шовинизма. В этом трудном, но святом для всех нас деле мы надеемся на понимание и помощь наших еврейских братьев и сестер. Совместными усилиями мы построим новое общество, - демократическое, свободное, открытое, справедливое, такое общество, из которого никто не желал бы больше уезжать и где евреи жили бы уверенно и спокойно, в атмосфере дружбы, творческого сотрудничества и братства детей единого Бога - Отца всех.. Бога отцов ваших и наших. С радостью я должен засвидетельствовать здесь, что желание вести сближающий диалог с Русской православной церковью всегда находило положительный отзвук и поддержку со стороны общественных и духовных руководителей еврейских общин в нашей стране. Из наиболее известных можно упомянуть Ицхака Бер Левинсона, который был отцом движения Гаскала (первая половина XIX в.) - движение высокой духовности среди евреев России. С предложением вести диалог между евреями и Русской церковью он обратился к архимандриту Христофору, ректору Кременецкой духовной семинарии на Волыни, где они оба жили и работали. Книга Левинсона о диалоге с православными "Довольно крови" была переведена на русский язык в 1883 г. и получила широкое распространение. Ее популярность напугала наших реакционеров, и они осудили ее в начале века как опасную для у православного духовенства.

В связи с еврейско-православным диалогом следует назвать еще несколько имен: раввина Шмуила Александрова из Бобруйска, (Беларусь) - знаменитого еврейского каббалиста, находящегося под влиянием Вл. Соловьева и убитого фашистами в 1941 году; раввина Лейб Иегуда Дон-Яхия из Чернигова (Украина) - он испытал на себе влияние Толстого, которого часто цитировал в своих проповедях. Следует вспомнить нашего современника профессора Михаила Агурского из Иерусалима, знатока истории евреев в России, много сделавшего для нашего сближения. Недавно он приехал из Израиля в Москву на конгресс русской диаспоры и здесь неожиданно умер. Вечная ему память... Вообще евреи в нашей стране с уважением относились к нашей Церкви и ее духовенству. Не случайно адвокатом митрополита Петербургского Вениамина в 1922 г. на суде по делу так называемых "церковных ценностей" был еврей Гуревич, который самозабвенно защищал митрополита...

На иконостасе нашего русского храма в Иерусалиме начертаны слова псалмопевца: "Просите мира Иерусалиму". Это сейчас то, что нам всем нужно - и вашему, и нашему народу, всем другим народам, ибо как Бог наш един Отец, един и неделим для всех чад Его.


Алексий 2-й, Патриарх Московский и Всея Руси,

председатель Президиума и Совещательного комитета Конференции Европейских Церквей

Традиції терору : вчителі і учні

Відомий український історик, доктор історичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир СЕРГІЙЧУК коментує заяви прем’єр-міністра РФ Володимира Путіна на могилі генерала Денікіна в Москві
Генерал Антон Денікін, як запеклий російський націоналіст, не визнавав права українського народу на власну державність. Він не визнав українізації частин на фронті. Ось такий приклад: 1918 року українці Кубані проголосили свою самостійність, а Денікін прийшовши на Кубань, жорстоко переслідував український рух – закривав бібліотеки, палив книжки, нагаями, мотузками вибивав дух українства з кубанських козаків. Коли Денікін планував похід на Москву, то в цій непримиренності до українства, відволікся від основного завдання: він мріяв одночасно взяти і червону Москву і Україну поставити на коліна. Це була його стратегічна помилка. Воюючи з більшовиками, він більше ненавидів українців. На цьому і програв.
Денікін у своїх закликах писав одне, але робив інше. Наприклад, після входження денікінців до взятого раніше українськими військами Києва, до його генералів звернулися українці із питанням, якою буде мова в школах на Україні? Відповідь була однозначною: „конєчно, на собачьєм язикє прєподавать нє будут”. Це є повне відображення поглядів самого Денікіна.
Денікінські війська переслідували українство, починаючи з Донбасу та закінчуючи Києвом. Усюди був терор. Тому Україна і піднялася. Де Денікін програв? На Україні! Саме тут виникло проти нього повстання. В результаті цього та Зимового походу військ УНР, біла гвардія втратила боєздатність і фактично розбіглася. Велике значення мало те, що за наказом Денікіна було повішено лідера Кубанського козацтва, члена Кубанської ради, священика Калабухова. Після цього кубанці почали масово покидати ряди білої гвардії. Отож, недооцінка українського моменту - головна причина поразки генерала Денікіна..
Зрештою, все, що подали російські інформаційні агенції, не є доказом безпосередніх слів Володимира Путіна. Це все подано з переказів архімандрита Тихона – духівника Путіна. Не думаю, що державний політик такого рівня, як Путін, який думає про майбутнє своєї країни, міг так заявити.
Нинішня Росія розуміє, що події дев’яносторічної давності і сьогодення – це різні часи і різна ситуація. Якщо дев’яносто років тому організатор і провідник білого руху Росії Денікін не визнавав державності України, більше того, з нею затято боровся, то сьогодні прем’єр Росії і всі інші високопосадові змушені визнавати незалежну Українську державу.
І є ще один аргумент, який не дає права сьогодні переносити світогляд Антона Денікіна на будівництво україно-російських відносин. У часи Денікіна держави Антанти (союзники білої Росії) не визнавали самостійності України. Державний секретар США навіть не прийняв посла України. З ним говорили у Державному департаменті, як з приватною особою. Нині США, Англія, Франція Італія, інші великі країни нас визнають. Тому розповіді архімандрита Тихона - це лише бажання та сподівання на відродження великої Росії, але жодним чином не реалії сьогодення.

Володимир Сергійчук, доктор історичних наук

Путін і Денікін – одна дорога з України

Василь Зілгалов
Прага – У неділю, 24 травня, під час покладення квітів до могили царського генерала, одного з лідерів білогвардійського руху Антона Денікіна, прем’єр-міністр Росії Володимир Путін заявив, що відносини між Росією та Україною - це «справа самої Росії» і «ніхто не має втручатися у стосунки між нами, великою і малою Росією».
Хоч ці слова й належать самому Антону Денікіну, Путін фактично підписався під ними й сам. Російський прем’єр також наголосив на словах Денікіна про те, що він «ніколи не ділив Росію і вважав недопустимим доводити країну до розчленування». Тобто, Путін розглядає питання про нинішню Україну в руслі заяв одного із російських «фашистів» часів громадянської війни – Антона Денікіна. І нинішній глава російської влади, очевидно, планує вже найближчим часом «розібратися з Україною» без самої України, адже ж так і було Путіним наголошено – «це завжди було справою самої Росії».

Виступ на могилі Денікіна – це не перший критичний пасаж Путіна щодо суверенної України. Раніше ЗМІ повідомляли, що у квітні 2008 року російський глава на закритому засіданні ради «Росія-НАТО» пригрозив, що у випадку прийняття України до Альянсу, вона може припинити своє існування, як єдина держава. «Ти ж розумієш, Джордж, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!» – цитував слова Путіна у зверненні до президента США Джорджа Буша московський «Комерсант».

Як Антон Денікін «об’єднував» велику і малу Росію

Майбутній білий генерал був сином селянина-кріпака, переселенця з України, який прослужив у армії 25 років і досяг офіцерського чину. Мама Антона Денікіна була полька. Сам же генерал був категоричним противником будь-якої незалежності Польщі, України й інших національних регіонів Російської імперії. І дії армії Денікіна у 1919-20 роках в Україні фактично були не просто воєнними діями часів громадянської війни, а багато у чому нагадували геноцид. Недарма я вже зазначив, що Денікін був не лише диктатором, але й одним із російських «фашистів». Він, як і більшовик Фелікс Дзержинський, був прихильником винищення всіх незгодних з його поглядами, «білими» ідеями, які межують із расизмом.

Денікінці започаткували на окупованих територіях, включно з Україною, не лише «зачистки», знищення, всіх «неугодних», але й створення таборів смерті, жорстоких денікінських «застінків», де катували до смерті і комуністів, і євреїв, і «малоросів», і всіх неугодних страшному денікінському режимові. Відомо, як з наказу Денікіна винищували чеченців та представників інших кавказьких народів.

Виступаючи під прапором «єдіной і нєдєлімой» Росії, Денікін категорично не визнавав української нації. Ліквідуючи все, що нагадувало українську державу, цей генерал поділив територію України на три окремі області: Харківську, Київську і Новоросійську (з центром в Одесі). Управління цими областями Денікін доручив так званим «головноначальствуючим» – генералам із необмеженими диктаторськими повноваженнями: Харківською – Май-Маєвському, Київською – Драгомирову, Новоросійською – Шіллінгу.

Денікін в Україні

Для тотального шпигування і виявлення та знищення всіх неугодних Денікін створив своєрідний прообраз нацистського гестапо в Україні – «Освідомче агенства» (Осваг). Денікінщина довела Україну до повної розрухи. У містах відбувалися тотальні погроми. На селах лютували загони денікінців, які катували, вбивали, вішали, забирали хліб, коней, фураж. Денікін прямо заявляв, що ніякої України знати не хоче. Книги й газети українською мовою не лише не видавалися, але й вилучалися всюди і знищувалися, спалювалися, часто разом із приміщеннями й людьми, де ці книги й часописи були виявлені. Усі вивіски українською мовою були знищені. Школи українською мовою викладання ліквідовані, наукові, заклади, Академія наук – закриті. Всюди були зняті і знищені портрети Тараса Шевченка, його бюст у Києві денікінці скинули.

Лише в Україні армія Денікіна здійснила найбільше з діючих тоді військових сил єврейських погромів – понад 400. Особливо страшні звірства чинили денікінці в Києві, Катеринославі, Єлисаветграді, де тисячі насамперед євреїв та й інших громадян, які намагалися євреїв захищати, було знищено, порубано. Було зґвалтовано тисячі жінок, підлітків. Сам Денікін сказав у розмові з єврейською делегацією у липні 1919 року: «Я не повинен вас переконувати ні в любові до євреїв, ні у ворожості до них, смішно підходити до цього питання з такої точки зору державної доцільності і людяності». Бачите, йому було смішно. Хоча Денікін виправдовувався, що йому доводиться командувати «потолоччю» («сбродом»). Так він характеризував свій же білий рух.

Так про це писали й у більшовицькій, польській, махновській, західноукраїнській пресі на початку 1920 року. Проти жорстокостей і безчинств армії Денікіна в Україні змушені були об’єднатися, здавалося б, абсолютно протилежні і непримиренні сили – Директорія, польська армія Пілсудського, більшовики, Українська галицька армія, сили Махно.

Всюди, де був і воював Денікін, він ганебно втікав. Так, він утік від корніловського бунту на Дон, втік, як диктатор-злочинець, із України. Втік, нарешті й з території Криму на Захід, як приватна особа, таємно, на одному з кораблів. Всюди, де б не правив Денікін, він запроваджував воєнну диктатуру, сіяв небачену жорстокість, смерть. Він люто ненавидів усі прагнення народів Росії до хоча б щонайменшого самовизначення чи автономії і був прихильником диктаторських методів управління та імперії.


Герої Путіна

Взагалі, якщо цитувати висловлювання Путіна і його прихильність до минулого Росії, часто ним і його секретарями придуманого, то видно, що найбільш милі йому Денікін і Сталін, які, як не парадоксально, були запеклими ворогами. Вони й зустрічалися у боях, як люті противники, зокрема під час оборони Царицина. Обидва, фактично, не лише ненавиділи Україну й українців, але й винищували їх, як могли.

Дочка генерала Денікіна колись подарувала Володимиру Путіну шаблю батька. Чи не з нею в руках збирається Путін сьогодні, як колись Денікін у 1919-20 роках, «розбиратися з «малою Росією»? Тільки варто пам’ятати при цьому не лише безславний шлях генерала, але й як ганебно утікав із України Антон Денікін.

(Прага – Київ)

Київський мрійник, що підкорив небо

Ігор Іванович Сікорський належить до найвидатніших технічних геніїв ХХ століття. Перелік отриманих ним нагород і дипломів надзвичайно великий. Достатньо сказати, що його ім’я включене в США до Національної зали слави винахідників в один ряд з іменами Едісона, Бема, Фермі, Пастера. Почесна медаль Джона Фриза «За науково-технічні досягнення в галузі фундаментальних та прикладних наук» в галузі авіації була присуджена тільки двом людям – Ігорю Сікорському та Орвілу Райту.
Майже 100 років тому перший вертоліт злетів саме в Києві! На Ярославому Валу молодий студент Київської політехніки Ігор Сікорський у дворі власного будинку змусив піднятися в небо літальний апарат вертикального зльоту. Ігор Сікорський, як і всі перші авіатори, був невиправним мрійником.
Збудований Сікорським на весні 1913 року принципово новий на ту пору чотиримоторний літак, був первістком важкого російського літакобудування, на якому чи не вперше було облаштовано закриту і достатньо простору пілотську кабіну та пасажирський салон. Цей літак, названий «Російським витязем», став попередником знаменитого «Іллі Муромця», що злетів у повітря в грудні того ж року, а 1914 - встановив світовий рекорд вантажопідйомності. Площа крил «Іллі Муромця» була втричі більшою, ніж у «Російського витязя», а його пасажирський салон давав змогу почуватись у ньому цілком комфортно.
На літакові цієї марки Ігор Сікорський і здійснив унікальний, як на ту пору, переліт із Петербурга до рідного йому Києва та назад. «Ілля Муромець» отримав високу оцінку військовиків і був запущений у серійне виробництво. Після цього Сікорський створив ще кілька типів легких літаків, завдяки чому і було закладено основи російської авіаційної промисловості. Однак по революції 1917 року авіаційна справа в Росії занепала, а в 1918 році наш знаменитий земляк змушений був емігрувати у Францію, звідки виїхав невдовзі до США.
Ігор Сікорський назавжди увійшов до світової історії авіації як автор перших в світовій практиці авіабудування багатомоторних літаків і вертольотів. Саме у розробках конструкцій вертольотів найбільше розкрився його талант. Численні моделі гвинтокрилів для практичних цілей випускала створена ним у США авіаційна корпорація, названа його іменем.
В Україні Віталій Кличко сприяв здійсненню мрії сина авіаконструктора – в Києві з'явився музей пам'яті великого українського винахідника і був відкритий пам'ятник Сікорському. А цього року експозиція оновилася новими експонатами.

Життя - біблійна казка чи еволюційний процес

Три Великодня

______________________________________
Весняне рівнодення здавна було важливим моментом – ключовою точкою всього кола-року. Це було і початком року, і початком дії “закону”-“порядку”, яким тоді сприймався рух Сонця у колі зодіаку і найвищим святом входження Сонця в перше (головне в той період) сузір’я зодіаку – саме тоді починалося весняне рівнодення.


Враховуючи пересування точок пір року в колі зодіаку із швидкістю 50,256’ на рік – явище так званої прецесії – найдавніший зодіак очолювався Близнятами. Цей період тривав з 6680 до 4400 рр. до н.е. – тоді і з’явилися боги Леля і Полель, які були дітьми-близнюками Богині Лади. Леля уособлювала воду або земне начало, Полель – вогонь і Сонце або небесне начало.

Після зимового сонцестояння святкувалося народження Світла (Небесного Вогню – Сонця, пізніше – Божича Коляди, як у слов’ян, або Сонця Непереможного, як у греків та римлян); через дванадцять днів відзначали народження Води (Лелі, пізніше Дани – земного або жіночого начала). Зараз астрономія може підтвердити, що в ці дні (єдиний раз у році) наша планета перебуває найближче до Сонця. Цікаво, що саме в цю ніч освячували воду простим способом – виставляли глеки з водою під зоряне небо, здобуваючи “зоряну воду” для здоров’я своєї родини, череди та врожаю поля.

Нове літо, Новоліття (по-новому, Новий рік) відзначали перед весняним рівноденням, коли наставав перший весняний Молодик. На Новоліття співали щедрівки, закликаючи птахів з Вирію:

Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка.

Божественний світ називався Правою, а потойбічний - Навою. В народному календарі завжди був Навський (або МРЕЦЬКИЙ) Великдень, який передував Великому дню – Великодню і відзначався, за різними джерелами, за три дні або за тиждень до нього. Крім того, у різних регіонах України Навський Великдень припадав на різні дні. На Лівобережжі, Київщині та Поділлі, наприклад, померлих вшановували у ЧЕТВЕР перед Великоднем Сонячним або ж після нього. Існує також версія, що Навський Великдень відзначали у перший вівторок або через тиждень після Великого дня.

На двадцять п’ятий день після Великодня святкується ще й Рахманський Великдень, коли шкаралупа від великодніх писанок пускалася на воду річок. Рахманський Великдень має в основі легенду про «переселення рахманів» (пращурів, кращих від людей) за Синє море, до яких шкаралупа з Великодніх крашанок має плисти за водою 25 діб. В багатьох областях України характерною ознакою ВЕЛИКОДНІВ є таріль з імітацією могили-кургана, яку обкладали червоними крашанками за кількістю померлих у родині. Ті крашанки свідчать про арійську давнину Великодня, бо тільки тоді, за Рігведою, існував образ яйцеподібного червоного Мартандри, «Мертвого яйця» - небіжчика, який після свого воскресіння ставав «Прозвісником життя» - Вівасватом і втілювався у весняно-денне «Сонце»-Сурью, добре знаного й Велесовою Книгою.

На думку Ю.Шилова, ці три Великодня зберігають традиції календарно-обрядових періодів, коли зодіак очолювався сузір’ями Близнюків (до 4400 рр. до н.е. - НАВСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ) і Тельця (4400-1700 рр. до н.е. - РАХМАНСЬКИЙ Великдень). Після 1700 р. до н.е., як нам видається, коли у зодіаку головував Овен, був вже Великдень Дажбожий або Дажбоже свято, Ярилин день, день весни, воскресіння – так він ще називався. Цей Великдень був замінений в нинішню епоху головування в зодіаку Риб Великоднем Христовим (святом Воскресіння Христа).

У первісній вірі наших далеких пращурів, в яких існував культ предків, було переконання, що перед Великим днем – чільним тоді святом весняного Сонця, коли оживає, воскресає природа після зимового сна, їхні померлі предки – їхні душі приходять чи то з землі, чи то з вирію по “небесному чарівному мосту” у свої “весі” (села). За Ю.Шиловим, “навами” арійці називали мерців, небіжчиків, а також ЧОВНИ та СУДНА, в яких пускали їх за водою або спалювали. Для Навського Великодня характерним є не тільки поминання небіжчиків, а й обливання водою і купання.

Навський Великдень ще називають Чистим четвергом (звичайно, в тих місцевостях, де він відзначається в четвер). Купається вся родина, після чого залишається купіль, рушники і страви для Пращурів на всю ніч. За іншими версіями, викупатися треба було до сходу Сонця. Корисним вважалося купання в холодній воді річки, навіть якщо ще є лід (занурювання в ополонку). Дівки чесали косу під яблунею, щоб гарно росла і умивалися зі срібного посуду для краси. В цей день готували "четвергову сіль", перепікаючи її в печі, яку використовували як оберіг.

Ще до XVI-XVII ст. н.е. молодь у ніч Чистого четверга розкладала величезні вогні, які були, як і вода, очисними – вогонь і вода з давніх давень були головними “чистителями і святителями”. При зустрічі Великого дня цими вогнями очищали “весі”, поля, ліси, води і луки – куди лише досягала заграва цих вогнів. А ще хотіли освітити покійникам дорогу додому та зігріти їх. Вогонь для таких вогнів здобувався “живий” – терли суху деревину об деревину. Вогонь вважався “небесним гостем”, персоніфікацією небесного бога – Сонця, тож шанування в цей день були присвячені і Сонцю, і духам-душам предків. А вони тоді вважалися опікунами роду, родини і могли посприяти доброму урожаю та приплоду худібки.

У Навський Великдень, як вважалося, душі померлих приходять вечеряти, тому, сідаючи цього дня вечеряти, треба було дмухнути на лаву, аби “не присісти якоїсь душечки”. Складними були давні уявлення про смерть та світ померлих – частково вони збереглися у давньому фольклорі українців: в голосіннях, замовляннях, легендах, казках, інших обрядових піснях, пов’язаних з пошануванням предків. В них смерть завжди порівнюється з далекою дорогою. Дорога та завжди спрямована в один бік. Для померлого вона безповоротна і зникає в непевності того світу. Дорога та розмежовує два світи. У поховальному обряді відіграють велику роль ворота. Їх у дворі померлого і досі обв’язують рушником. Те ж саме робили і на Навський Великдень, щоб душа, яка прийде, впізнала, куди їй йти.

В давній народній вірі найбільш урочистими родинними святами були: народження, весілля і похорон. Сучасникам важко зрозуміти, що похорон може бути урочистою подією, бо смерть тоді розуміли як перехід до світу Нави, як свято поєднання зі своїм Родом, але вже в новій якості — у гурті Предків.

Джерело: http://www.aratta-ukraine.com/sacred_ua.php?id=34

Вибори до Тернопільської облради – відбулися. Перемогла ВО "СВОБОДА".

Результати виборів до Тернопільської облради можуть стати початком кінця "переможного маршу" Юлії Тимошенко. Саме тому БЮТ намагався зірвати волевиявлення у Тернопільській області. Така думка голови правління Комітету виборців України Ігоря Попова, якого цитує "Deutsche Welle".
На думку експерта, ажіотаж навколо цих виборів створювався штучно. "Програш або перемога при проведенні цих виборів були принциповими тільки у розрізі президентських виборів. Тому, коли великі партії БЮТ і Партія регіонів бачать, що вони програють у Тернополі, вони бояться також програти вибори взагалі в Україні", - вказав голова правління Комітету виборців України.
Нагадаємо, у Тернопільській області 15 березня пройшли вибори до обласної ради. Відкрилися всі 1162 виборчих дільниці. Голосування почалося о 7:00 тривало до 22:00 неділі. Станом на 19:00 явка виборців на виборах до Тернопільської облради в середньому по області становила 50%, у самому Тернополі - до 25%. Найвища явка була зафіксована у Бучацькому районі - 59%, Шумському і Козівському районах - 58%
За попередніми даними Комітету виборців України, "Свобода" набрала 35% голосів виборців, "Єдиний центр" - понад 14%, Партія регіонів - майже 10%, БЮТ - понад 8%, Українська народна партія набрала майже 8%, НУ-НС - 5,5%, Блок Литвина - майже 4%, ГП "Пора" - 1,5% голосів. Всього, за даними ТВК, проголосувало близько 410 тис. жителів Тернопільської обл., явка виборців склала 51%.
Варто відзначити, що БЮТ спробував перед виборами відмовитися від участі в них, але ТВК не задовільнила це прохання. Нагадаємо, на позачергових парламентських виборах в 2007 р. БЮТ у Тернопільській області набрав 51,57% голосів виборців.
-Як заявив прес-секретар Комітету виборців України Олександр Черненко, підстав для оскарження результатів виборів і їх скасування він не бачить.

Марш орійських титанів

Ти єсьм Рус , ти сонця син,
Крокуючої Сварги промінь,
Що тне пітьму брехні й облуд,
Запалюючи правди пломінь.
Країна Русь твоє гніздо
Земля орійської потуги
Де соколина Вишна рать
Здіймається в Сварожі луги.
Щоб перуницею пройтись
По обріях землі святої
Де гадина крадеться, слизь,
В обійми щедрі, теплі твої.
Ти в Праві славиш лик Богів,
У Яві ниву ростиш плідно.
А в Наву – путь проводиш Дух,
Батьків й синів – героїв - гідних.
Тож підіймаймо вище стяг,
Звеличуючи гордо Славу,
В борні за предків, за життя,
За землю й Праведну державу!

Арій липень 2008